Автор: Ден ЛеКлер
Уявіть собі метушливе життя типового студента бізнес-школи сьогодні: він займає останній столик у кав’ярні, відкриває ноутбук і береться за складний кейс про міжнародну компанію, що демонструє слабкі результати. Питання просте й відкрите: «Що не так із компанією і що має зробити керівництво?» Студент одразу копіює кейс і питання в ChatGPT і завантажує структуровану відповідь. Вона виглядає чіткою, переконливою — і правильною. Студент додає кілька «людських» штрихів (тобто граматичних помилок), натискає кнопку «надіслати» своїй команді — і встигає забрати латте перед співбесідою.
Що втрачається в цій ситуації? Все, що має значення, на мою думку. Аналіз кейсу — це дослідження припущень, врахування контексту, додаткові дослідження, застосування різних моделей і точок зору. Це вимагає часу та інтелектуальних зусиль.
Навчання — як харчування чи фінанси. Неможливо бути здоровим, не контролюючи свій раціон. Неможливо накопичити багатство, не заощаджуючи. І неможливо здобути знання та навички без навчання. Але багатьом людям важко відмовитися від короткострокових вигод заради довгострокових переваг. Психологи називають це упередженням теперішнього (або гіперболічним дисконтуванням).
Ми лише починаємо усвідомлювати наслідки використання ШІ в навчанні. Я особливо натхненний можливостями персоналізованої освіти та розширення доступу. Але мене також турбує вплив на студентів і їхній розвиток у таких важливих сферах, як критичне мислення.
Дослідники з MIT порівнювали сканування мозку людей, які писали есе протягом певного часу. В одному експерименті учасників поділили на три групи: ті, хто використовував лише «мозок», ті, хто користувався пошуковими системами, і ті, хто працював із великими мовними моделями (LLM). Серед початкових висновків — «когнітивна активність зменшувалась у залежності від використання зовнішніх інструментів». Тобто користувачі генеративного ШІ демонстрували менший розвиток мозку порівняно з іншими. Це явище іноді називають когнітивним розвантаженням, спричиненим ШІ.
Зверніть увагу: експерименти не оцінюють якість есе, а здатність писати кращі тексти в майбутньому. Ось у чому суть освіти.
У сфері управлінської освіти мене особливо турбує те, що ШІ може замінити навчання навичкам, які визначають ефективного менеджера. Управління — це складно. Проблеми в менеджменті заплутані й потребують критичного мислення. Вони політичні, контекстуальні, і часто не мають однозначних рішень. У бізнес-школах студенти мають практикувати діагностику проблем, зважування компромісів, розуміння людських мотивацій і прийняття складних рішень в умовах невизначеності. Менеджери розвивають ці навички через практику і роботу мозку — мислення, переосмислення, помилки, коригування і формування чуття до складності.
Незважаючи на це, студенти, які постійно використовують ШІ для створення відповідей, не залучаючись до реальної роботи, позбавляють своїх майбутніх «я» найважливіших навичок. Так само, як людина, яка роками уникає фізичних вправ, може виявити, що їй бракує сили та витривалості саме тоді, коли вони найбільше потрібні, студент, який уникає складної розумової роботи, може виявитися неготовим до ситуацій, коли потрібно керувати командою, виступати в залі засідань або діяти під час кризи, де немає готової відповіді. Так, можливо, ШІ з часом зможе виконувати всі ці завдання за нас. Але наразі нам потрібні критично мислячі люди.
Що можуть зробити викладачі бізнесу, щоб допомогти студентам засвоїти найважливіше? Когнітивне розвантаження — не неминуче в управлінській освіті. Я впевнений, що існують й інші ефективні підходи, але ось кілька пропозицій щодо використання ШІ таким чином, щоб він підтримував критичне мислення.
По-перше, варто зробити акцент на інтерактивних дискусіях і дебатах між студентами в аудиторії. Виявилося, що в експериментах MIT користувачі LLM «також мали труднощі з точним цитуванням власних робіт». Тому акцент на живому обговоренні зменшує спокусу перекласти мислення на ШІ, адже студентам доводиться захищати свої аргументи в реальному часі. Саме тому я вважаю, що кейси повинні залишатися важливою частиною управлінської освіти. Коли обговорення кейсу заходить у несподівані сфери, студенти змушені швидко мислити, аналізувати дані, виявляти приховані припущення, обговорювати компроміси та пов’язувати теорію з конкретикою кейсу.
По-друге, викладачі можуть створювати завдання, які вимагають структурованого осмислення перед тим, як звертатися до ШІ чи інших цифрових інструментів. Студенти мають формулювати припущення та моделі власними словами. Як і в живих дискусіях, вони можуть використовувати ШІ, але не як розумову милицю. Мене цікавить підхід, описаний Вайнштейном, Бротспісом і Джірондою. Вони пропонують більше взаємодії між студентами та ШІ: спочатку студенти мають самостійно діагностувати проблему, потім порівняти свій аналіз із відповідями ШІ, щоб уточнити розуміння, і нарешті — критично оцінити відповіді ШІ.
І нарешті, викладачі можуть більше інформувати студентів про компроміси, наголошуючи на довгострокових перевагах тренування розуму. Для мене це просто питання підкріплення важливості постійного розвитку для ефективного менеджера — мати й застосовувати добру оцінку ситуацій, мислити творчо та розбиратися в складних системах. Ідея полягає в тому, щоб прищепити студентам мислення, орієнтоване на розвиток, і допомогти їм збалансувати прагнення до ефективності з часом, необхідним для справжнього формування навичок. Хороший менеджер постійно навчається і розвивається.
На завершення я хочу наголосити на цьому останньому пункті більш загально. Зрештою, я вважаю, що ми повинні змінити базові уявлення про управлінську освіту (і вищу освіту загалом), щоб зменшити ризики, пов’язані з ШІ. Ми маємо підкреслювати, що освіта — це більше про сам процес навчання, ніж про дипломи чи стартові посади. Відверто кажучи, я завжди вірив, що навчання — це не лише засіб досягнення мети, а й мета сама по собі. І тепер я вважаю, що таке мислення буде особливо важливим у світі, де домінує ШІ.
Джерело: https://gbsn.org/the-case-for-critical-thinking-training-the-managerial-mind-in-the-age-of-ai/
